Життя не припиняється

Життя не припиняється

Все частіше і частіше думка про те, що життя не припиняється після того, як зафіксована біологічна смерть, розбурхує «наукові уми». Не тільки «наукові дослідження» наводять на суперечливі думки, а й розповіді «очевидців», умовно кажучи. Наприклад, деякі патологоанатоми розповідають дивовижні випадки, коли, припустимо, мінявся вираз обличчя покійного, причому, не один раз з моменту смерті і до поховання, включно. Наводяться приклади того, що перед розкриттям на обличчі (якщо можна так висловитися, звичайно ж) померлого з’являлося відчуття тривоги, або страху. Складалося відчуття, що покійний боїться самого факту розтину. Однак, перед самою видачею тіла родичам раптом виявлялося вираз заспокоєності, а в деяких випадках, і лагідною посмішки. Зрозуміло, найчастіше про таких спостереженнях замовчують.

Можливо тому, що важко усвідомлено сприймати побачене, і найпростіше списати, скажімо, на втому; на те, що «просто здалося», адже неможливо ж запам’ятати вираження всіх покійних, що проходять через руки патологоанатома, в прямому сенсі цього виразу. Але подібне спостерігали і родичі. Деякі стверджують, що в момент настання смерті обличчя виражало у кого, скорбота, у кого – страх, у кого – подив. Але до моменту поховання, у дуже багатьох на обличчі з’являлася посмішка. У деяких вона була ледь помітна, у інших – більш виражена. А дехто розповідав, що на обличчі покійного виявлялася застигла насмішка … За деякими твердженнями, перед кремацією виявлялися і інші ознаки «небажання» тіла піддатися спалення. Тіла представників тих народностей, де цей звичай (кремація) існує багато століть, «не проявляє» (кажучи, звичайно ж, умовно) ознак «небажання». Можна все це віднести, звичайно ж, до деякої частки фантазії. Адже, врешті-решт, кожен бачить те, що хоче побачити.

Наукові дослідження

І зрозуміло, подібні свідчення очевидців можна поставити під сумнів. До того ж, «це» не є незаперечним доказом і підтвердженням того, що життя не припиняється після того, як лікарі зафіксували смерть мозку. Адже, так чи інакше, тіло-то, все одно, мертво. І все таки. Наукові дослідження в цьому напрямку ведуться і цілком серйозно. Тобто, проводяться лабораторні роботи з метою пролити світло на найголовніший філософське питання: в чому сенс і мету життя людини. Не менш дивно і те, що солідні вчені поступово починають звертатися до давніх містичних традицій, які практично у всіх культурах і в усі віки піднімали проблему пізнання так до сих пір і не вирішених таємниць науки – народження і смерті. Сучасні вчені знайшли метод проникнення в підсвідомість, вони ретельно вивчають тих, хто переніс клінічну смерть, і чим глибше вони вникають в усі ці питання, намагаючись знайти відповіді, тим більше ця тема їх захоплює.

Біологічна смерть

Але, як це і трапляється, чим більше знаходять (як їм здається) відповідей, тим більше виникає і запитань. Наприклад, як визначити і чи можливо це зробити, яка саме частина особистості (свідомості) зберігається, коли вже зафіксована біологічна смерть. І може бути, не менше, а більше важливе питання. Яка частина особистості, або його «інформаційного поля» перевтілюється, перероджується, якщо прийняти за основу існування реінкарнації, як такої. І, мабуть, ще одне питання, якому немає відповіді, і навряд чи відповідь буде знайдено. Чому пам’ять (свідома) не зберігається інформацію про те, хто і ким був в минулому житті, тому як всю існуючу інформацію перевірити неможливо.

Вона (інформація, теорія, версія) лише просто цікава, і не більше того. Хоча, своїм-то відчуття складно не вірити … Практично у кожного, в свідомому віці виникало відчуття дежавю. Це щось, чим пояснити? Справедливості заради слід зазначити, що вчені намагаються знайти цьому наукове пояснення … ну, а наскільки воно переконливо, кожен для себе визначає сам.